Він неодноразово бував у Гостомелі. Його робоче місце було за конструкторським столом та в кабінеті на вулиці Туполєва у столиці, а сюди, на аеродром, він приїздив із хвилюванням, як на екзамен. Адже саме у Гостомелі після виснажливої роботи, розробок, доповнень піднімалися у небо його АНи.

У перший мирний пiсля вiйни рiк уряд доручив Антонову створити недорогий i економiчно вигiдний сiльськогосподарський лiтак. У 1947-му лiтак СХ-1 проходить першi випробування, а невдовзi пiд новою i вже остаточною назвою АН-2 на Київському авiазаводi вiн iде в серiю.  «Мiсцем роботи” лiтакiв Ан-2 були не тільки колишні республіки Союзу. Охоче купував її i ряд зарубiжних держав. Щорiчно “Аннушка” перевозила близько двадцяти мiльйонiв пасажирiв. Це був по-справжньому народний лiтак. Олег Антонов любив згадувати одну веселу бувальщину. Якось розповiли йому, що в Ан-2 карабкається бабуся, тягнучи за собою козу. Коза впирається. Доброзичливi пасажири намагаються хто пiдштовхувати козу, хто тягнути за роги.

— Ти що, бабусю, вперше летиш, чи що?
— Та нi, дорогенький, я то нi, а от коза вперше…

Але, звичайно, “не забувала” “Аннушка” i про своє первiсне призначення — сiльськогосподарське. Один лiтак за рiк вносив добрива на площi вiд трьох до десяти тисяч гектарiв. Неважко уявити, скiльки б тракторiв та iншої сiльгосптехнiки потрiбно було для цього задiяти. Авiацiя, i в першу чергу лiтаки Ан-2, в окремi роки обробляли до ста мiльйонiв гектарiв сiльгоспугiдь.

Якби тiльки один цей лiтак створив iз своїм колективом Олег Костянтинович Антонов, то й цим би навiчно вписав своє iм’я в iсторiю свiтової авiацiї. Але ж, лiтаки з лiтерами “АН”, двома першими лiтерами його прiзвища, складають цiле сiмейство.

Олег Антонов був видатною, багатогранно талановитою особистiстю. Вiн посадив i особисто доглядав сад бiля будинку, де мешкав. Йому належить багато художнiх, написаних в iмпресiонiстичнiй манерi картин. Вiн — автор великої кiлькостi книг i статей, присвячених не лише авiацiї, а й гострим проблемам реформування громiздкої, нерозворотливої й малоефективної радянської економiки.

Але передусiм, звичайно, вiн був великим авiаконструктором, одним з тих небагатьох у свiтi, якi створили могутнi сучаснi авiалайнери i пiдняли споконвiчну мрiю людини про подолання земного тяжiння та польоти у безмежному повiтряному океанi на реальних i надiйних крилах. А що заохотило, окрилило зайнятися авiацiєю, творенням лiтакiв самого Олега Костянтиновича Антонова?

…Ще в далекому 1924 роцi, навчаючись у Саратовському iндустрiальному технiкумi, вiн та ще кiлька ентузiастiв самотужки зiбрали в одному з примiщень технiкуму планер.

Працювали, не покладаючи рук, адже через лiченi днi у Криму мали вiдбутися Другi всесоюзнi планернi випробування. I коли вже планер був зiбраний, виявилась прикра деталь: розмах крил був бiльшим за висоту дверей. Iз завмиранням серця нахилили фюзеляж, щоб подолати дверi по дiагоналi. Не вистачило якихось десяти мiлiметрiв! Вихiд був один — протиснути планер силою. Пролунав жалiбний трiск, але планер “проскочив” на вулицю. Пiсля цього, згадує Антонов, йому приснився сон, що розмах крил виявився ще на двадцять мiлiметрiв довший…

Пiсля двотижневої подорожi залiзницею i рiзних митарств антоновський “Голуб” (так назвали планер) нарештi “долетiв” до кримського табору планеристiв i там на пологому пагорбi Кара-Оба, поблизу Старого Криму, з дозволу техкому зробив кiлька короткотривалих польотів. Для Антонова це була велика перемога. Вiдтодi планеризм поглинув усi його думки, плани i час. Навчання в Ленiнградському полiтехнiчному iнститутi не тiльки не пригасило, а й, навпаки, посилило цей порив.

Захоплення авiацiєю, зокрема планеризмом, познайомило Олега Антонова з багатьма людьми крилатої мрiї тих часiв. Одним з них був Сергій Корольов. Знайомство з ним вiдбулося в Криму, на одному iз зльотiв планеристiв

Почавши з планеризму, Антонов i Корольов так i залишились вiрними мрiї про польоти. Однак кожен при цьому ще в молодi роки, у серединi тридцятих, обрав свiй шлях i домiгся на ньому неабияких висот, перший — в авiацiї, другий — у космонавтицi. Правда, значно пiзнiше, наприкiнцi вiсiмдесятих, творення розуму i рук Антонова й Корольова та їхнiх учнiв чудовим чином зустрiлися у спiльному польотi. Як зараз бачу перед очима майже фантастичну картину. Сонячний весняний день 1990 року. Гостомель. На мiсцевому летовищi, куди ми прибули з Києва із групою керiвникiв аерокосмiчної галузi, нам вiдкрилась унiкальна, майже фантастична картина: космiчний корабель багаторазового використання “Буран”, який перед тим здiйснив безпiлотну мандрiвку в космос i приземлився на Байконурi, був доставлений сюди, пiд Київ, антонiвською “Мрiєю” i “мирно” спочивав на її гiгантському фюзеляжi. Зрештою, однiєю з функцiй сконструйованого в ОКБ, керованим О. К. Антоновим, наймогутнiшого в свiтi лiтака “Мрiя” якраз i було транспортування радянських шатлiв, створених у започаткованому ще С. П. Корольовим науково-виробничому об’єднаннi “Енергiя”. Бiльше того: планувався ще грандiознiший проект: космiчнi кораблi-човники мали стартувати на високi орбiти не iз земних стацiонарних космодромiв, а з позахмарної висоти iз “спини” суперлiтака антонiвцiв. Але всі ці проекти канули в Лету разом з СРСР.

Загалом в ОКБ Антонова було створено сто типiв лiтакiв i серед них лiтаки-гiганти: спочатку “Антей”, пiзнiше важкий транспортник Ан-124 “Руслан”, а ще згодом надважкий транспортник Ан-225 “Мрiя”. Саме на них Олегу Костянтиновичу таки вдалося реалiзувати iдею про транспортування через повiтрянi мости між країнами і континентами великогабаритних вантажів.

Не без почуття гордостi вiдзначимо, що “випускники” антонiвської авiаконструкторської школи впродовж останнiх десятирiч були незмiнними учасниками найпрестижнiших салонiв, шоу i виставок. Вони й сьогоднi залишаються рекордсменами з цiлого ряду авiапараметрiв. Їм i сьогоднi немає рiвних у свiтi, i коли виникає потреба з одного куточка планети в iнший перекинути надважкий, великогабаритний вантаж, то замовники знають, за якою адресою звернутися: Україна. Київ. Особливе конструкторське бюро iменi О. К. Антонова. Один лише факт: за доставку електрогенератора вагою 135,2 тонни з Нiмеччини до Iндiї компанiю “Авiалiнiї Антонова” занесено до Книги рекордiв Гiннесса.

В Антонова, за Чеховим, все було прекрасне: i обличчя, i одежа, i душа, i думки. Струнка постава, спортивна фiгура, елегантнi манери, добра, свiтла посмiшка з промiнцями-зморшками, непiдробна увага й повага до спiвбесiдника, неабияка ерудиція, моментальне й точне реагування на запитання чи прохання. Таким запам’ятався менi Олег Костянтинович Антонов, романтик i реалiст, мрiйник i творець, видатна особистiсть нашого невгамовного i нестабiльного часу. З дитинства марив вiн повiтроплаванням i скiльки не набивав шишок, зазнавав травм, бував навiть на волосину вiд загибелi, нiколи на цьому шляху не зупинявся i з нього не звернув. Майже пiввiку очолював вiн у столиці України спочатку невеличкий, а з роками багатотисячний колектив конструкторiв, проектувальникiв, iнженерiв, але нiколи не адмiнiстрував у ньому, а був iз ними нарiвнi творцем. Тому в цьому колективi, в якому естафету O.К.Антонова продовжують його талановиті учнi, не згасали нiколи iскри дерзновенних iдей, не пригнiчувалась iнiцiатива й пошук. Тому й створив вiн такi прекраснi лiтаки, котрi вiрно й надiйно служили й служитимуть конкретним людям i всьому людству – від скромної «Аннушки»  до гігантської «Мрії». Вони надовго переживуть своїх творцiв.