Село Озера на карті Бородянського району не просто село. Його у цьому поліському райцентрі Київщини ще називають Прибалтикою. І не випадково. Сюди із Бородянки лише двічі, по середам та п’ятницям, ходить невеличкий автобус. А місцевим жителям треба майже щоденно добиратися до райцентру і назад у різні централізовані служби, лікарню, пенсійний Фонд, керівні органи тощо. Автобус Бородянка – Озера у цих два дні переповнений. Під час відрядження у це село на автозупинці та в крамниці мене озеряни переконували, що в райцентрі ніхто до них немає справи, ніхто із керівних органів тут не буває, не вникає у наболілі питання села і, природньо, не вирішує їх.

Однак, із транспортом у селі проблем немає.   Населеним пунктом буквально через кожних півгодини курсують київські комфортабельні автобуси, які з’єднують Озера зі столицею. Автобуси буквально за десятки хвилин перевозять жителів Озер до метро “Нивок” або на роботу, або побазарювати, або просто по справах до Києва.   До речі, уже  із окраїн Озер видніються краєвиди Києво-Святошинського району, містечка  Гостомеля, Із цим селищем, як із Ірпінем та Бучею транспортне сполучення тут причудове. До залізничних вокзалів або до” Варшавки” із Озер теж можна щоденно дістатися без проблем. А тоді – хоч до столиці, хоч у турпоїздку на Західний кордон. Варто також зауважити, що озеряни живуть заможньо  – майже у кожному дворі є власний транспорт…

ДРЕВЛЯНИ КОЛИСЬ ЗАЗДРИЛИ ОЗЕРЯНАМ

На думку відомого історика Лаврентія Похилевича, село здобуло свою назву від великої кількості озер, що в минулому у великій кількості знаходились навколо нього, а згодом заболотилися.

Згідно із народними переказами, поселення Озера існувало тут ще за доби Руси. У давні часи, ще у 1240 році, в селі була церква, яка згодом , як і помешкання древлян, була спалена  монголо-татарами, а церковні дзвони пізніще були перенесені до Межигірського монастиря.

За часів Російської імперії та Союзу у селі не було божого храму, його мешканці складали парафію Покровської церкви у Гостомелі. А декілька місяців тому жителі села зібралися у місцевому народному домі і вирішили об’єднатися із гостомельчанами, ввійшовши до єдиної громади. Вони сподіваються, що це дасть змогу громаді села самій вирішувати, які структури їй утримувати і в якій кількості; вирішувати, на чому економити власні ресурси.

Жителі Озер мають надію, що об’єднавшись із міцною громадою Гостомеля матимуть значний економічний ефект: у них будуть спільні активи, залишатиметься на спільному рахунку податок з доходів фізичних осіб, які наразі розподіляються через Бородянський бюджет і розпорошуються по всьому району.  Окрім того, об’єднані територіальні громади отримуватимуть свою частину державної медичної та освітянської субвенції. Також сподіваються, що їхня сільська громада, завдяки об’єднанню, замість дотаційного бюджету матимуть профіцитний. А це дасть змогу поліпшити житлово-комунальні послуги, заасфальтувати дороги, зробити ремонт у шкільних та медичних закладах тощо.

ОЗЕРА ПЛАЧУТЬ? НІ СКИГЛЯТЬ

Цей підзаголовок я написав не випадково. Він народився після відвідин місцевої сільської ради. У дверях мене зустріла владна жіночка і сказала, що кореспонденту “Газети Гостомеля”, а тим більше УНІАНу тут нічого робити. “Зачастили до нас, відколи голова знаходиться під домашнім арештом, під підозрою. Я ніяких коментарів давати не буду. Підставили нашого голову, дали хабар…Хто я питаєте? Я бухгалтер сільської ради, а тепер і секретар, і  хто зна хто. Знаємо звідки і від кого ноги ростуть…” Ось такий діалог ми, приблизно, почули.  Тож, природньо, змушені були обійтися без коментарів як очільника громади, так і його підопічних.

Зате почули резюме одного із депутатів (відмовився назвати своє прізвище з етичних питань): “Мені соромно було бути присутнім на останньому засіданні сесії сільської ради. Створилося два угрупування, одне за теперішнього голову, інше – за колишню очільницю села. Ці народні обранці трохи не побилися. Мені, як учителю, просто дико було на все це дивитися. Люди добрі, ми ж з одного села, живемо в одній громаді…”

Щось схоже я почув від колишнього очільника громади Лариси Кушніренко. А ще вона додала, що “Вадиму Мартинову люди повірили і я пообіцяла йому допомогти у вирішенні проблем, оскільки мала досвід у роботі сільського голови. Однак, згодом пересвідчилася. що це безініціативна людина, яка просто боїться вирішувати питання громади, “втікає” від них. А з хабарем – це ж просто сміх. Пійманий на гарячому з трьома тисячами, отриманих від  підприємця для ремонту школи…Зараз невідомо, хто керує громадою. За час його керівництва село занепало. Все було збудовано в Озерах під час мого керівництва. Це підтвердить будь-хто”.

Підтримує колишню голову й частина селян. У нашому спілкуванні під час зустрічей на вулицях Озер, люди зазначали, що Лариса Кушніренко дуже багато зробила для села. Споруджені  Будинок культури, і сільська рада, і церква, ну, і асфальт по селу встелений. Лариса Василівна щорічно нагороджувала преміями учнів, які закінчували на відмінно навчання.

Своє влучне резюме наприкинці моїх відвідин цього мальовничого села  сказала учителька біології місцевої школи, досить авторитетна людина в Озерах Оксана Одинцова: Сильного доля веде, слабкого волочить. Тож дуже б хотілося, щоб озеряни стали сильною громадою. А це під силу нам зробити лише після об’єднання із сильними сусідами із Києво-Святошинського району із адміністративним центром у Гостомелі.